Минні поля – “приховані вбивці”.
10-11 листопада 2025 р., Загреб, Хорватія
Конференція “Пошуки шляхів для зменшення кількості цивільних жертв від протипіхотних мін. Переосмислення Оттавської конвенції” відбудеться 10-11 листопада 2025 року в м.Загреб (Хорватія). Співорганізатор конференції – Благодійний фонд “Харків з тобою”. У заході візьмуть участь представники кількох європейських та азійських агентств з розмінування, українські та європейські експерти, а також жертви мінної війни з усього світу.
Мінні поля, відомі як «приховані вбивці», щороку забирають тисячі життів, переважно серед цивільного населення. Оттавська конвенція 1997 року, що заборонила протипіхотні міни, стала визначним досягненням міжнародних зусиль у подоланні гуманітарних наслідків їх застосування. Водночас, майже через три десятиліття постає ключове питання: чи зберігає вона свою актуальність у нових умовах асиметричних воєн?
Конвенція була ухвалена на тлі криз 1990-х років, коли в Афганістані, Камбоджі та Анголі незліченна кількість людей загинули від мін. Сьогодні ж її ефективність ставиться під сумнів у зв’язку з новими конфліктами. Росія, яка не підписала договір, замінувала майже третину території України. У Північній Африці та Сомалі спадщина колоніальної політики Франції й досі має трагічні наслідки: в Алжирі її міни забрали тисячі життів після проголошення незалежності, а в Малі військові операції проти джихадистів спричинили нові жертви серед цивільних. На Кавказі Вірменія, відступаючи з окупованих азербайджанських територій, залишила після себе мінні поля, що з 2020 року вбили та скалічили сотні людей. Ці приклади свідчать: найбільшої шкоди завдають саме агресори, які використовують міни як інструмент терору та контролю.
Не випадково у Фінляндії та країнах Балтії дедалі частіше лунають дискусії щодо можливого перегляду участі у Конвенції. Критики наголошують: повна заборона позбавляє держави ефективних механізмів оборони від агресії. Аргументація на користь дозованого використання зрозуміла — міни є дешевим та дієвим засобом охорони кордонів, а відповідальність за їх застосування має нести сторона, що здійснює напад. Проте нинішня редакція Конвенції не розрізняє нападника і захисника, що підриває її довіру та авторитет.
У зв’язку з цим майбутня конференція має розглянути питання реформування. Заборона повинна залишатися чинною для агресорів. Водночас, країнам-жертвам агресії має бути дозволено використовувати такі міни в оборонних цілях. Такий підхід дозволить зберегти гуманітарний дух Конвенції та водночас адаптувати її до реалій XXI століття.